Шкільний проект з усної історії для вчителів історії та суспільних дисциплін

«Повсякденне життя в СРСР у період 1980 – 1991 роках»

«Минуле яке завжди з тобою: шкільне життя українського хлопця у 1980-1990-х роках в СРСР»

Вчитель-координатор: Фещенко Євген Леонорович, вчитель історії вищої кваліфікаційної категорії, керівник гуртка «Ерудит»

Виконавець: Петровський Руслан Дмитрович,  учень 9- А класу Солоняської середньої  загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів  (опорний заклад), член Наукового учнівського товариства «Імпульс»

Центру дитячої та юнацької творчості.

Солонянська селищна рада Дніпропетровської області.

Комунальний заклад позашкільної освіти «Центр дитячої та юнацької творчості»

вул. Шевченка, буд.33, смт. Солоне,

Дніпропетровська область, 52400

тел.0950007561,

e-mail: cposolone@gmil.com

Солоне 2020

Опис проекту

Мета проекту:

  • вивчити умови шкільного життя у сільській місцевості в 1980 – 1990-х роках ХХ ст.;
  • дослідити особливості відображення історичної реальності у свідомості очевидців;     – сформувати навички вивчення історичних подій методом усної історії.

Етапи реалізації

І. Організаційний (10 – 19. 09. 2020)

  • визначення учасників проекту;
  • ознайомлення з умовами конкурсу;
  • опрацювання методичних рекомендації щодо використання методу усної історії (посібник «Жива історія – метод усної історії в школі»). ІІ. Підготовчий (20. 09 – 19. 10. 2020)
  • дослідження розвитку шкільної освіти у СРСР в 1980 – 1990-х роках  ХХ століття;
  • вивчення історії смт. Солоне та Солонянської середньої школи у 1980 – 1990-х роках;
  • складання запитальника;
  • пошук респондентів, що проживають в селищі Солоне.

ІІІ. Реалізація проекту (20 – 22.10. 2020).

  • вибір місця для проведення інтерв’ю з Петровським Дмитром Анатолійовичем;
  • підготовка апаратури;
  • підписання угоди про проведення інтерв’ю і згоду про використання інформації і фото;
  • організація та проведення інтерв’ю з Петровським Д. А. (22.10 2020). IV. Аналітично-підсумковий (23. 10 – 13. 11. 2020)
  • транскрибування інтерв’ю;
  • обговорення і аналіз інформації, яку отримали під час інтерв’ю;
  • написання есе;
  • обговорення і аналіз труднощів, що виникли в ході реалізації проекту;
  • оформлення проекту.

Коментар

Інтерв’ю з респондентом Петровським Дмитром Анатолійовичем.

Вік, дата народження: 46 років, народився 27 червня 1974 року.

Освіта: середня спеціальна (технічна).

Адреса проживання: Україна, Дніпропетровська область, Солонянський район, селище Солоне, вул. Соборна, 50.

Інтерв’юер:  Петровський Руслан Дмитрович.

Транскрипція: Петровський Руслан Дмитрович.

Вид інтерв’ю: аудіо інтерв’ю.

Місце проведення: будинок респондента.

Дата проведення: 22.10.2020 року.

Тривалість інтерв’ю: 1 година 20 хвилин.

Присутні: тет-а-тет.

Мій батько – Петровський Дмитро Анатолійович народився у селі Аполлонівка Солонянського району Дніпропетровської області. Це невелике

сільськогосподарське поселення, біля якого розташована колонія строго режиму. Мати працювала бухгалтером, а батько – токарем на підприємстві. Рівень достатку сім’ї можна визначить як середній. Житлово-побудові умови скромні: невеликий приватний будинок, туалет та літній душ на дворі.

У селі була восьмирічна  школа, в якій навчалось 100 – 150 учнів. В 1981 році батько пішов в 1 клас. Після її закінчення продовжив навчання в Солонянській середній школі. Селище міського типу Солоне було адміністративним центром Солонянського району Дніпропетровської області. Це містечко мало чим

відрізнялось від навколишніх сіл. У ньому було декілька підприємств, але більшість  населення була занята у сільськогосподарському виробництві. Соціальної інфраструктури майже  не було: сільський клуб, кінотеатр, стадіон. Але була побудована велика школа майже на 1000 учнів, у якій навчались діти з навколишніх сіл. На заняття діти добиралися пішки або на попутному транспорті.

Після закінчення школи у липні 1991 року Петровський Д. А.  почав працювати учнем токаря в Солонянському ремонтно-транспортному підприємстві. У 1997 вступив на заочне навчання у технікум електрифікації Дніпропетровського державного аграрного університету. З 2011 року і до сьогодні є  приватним підприємцем.

Батько часто розповідав про своє дитинство. Тому, коли постало питання про вибір респондента, я запропонував саме його. Батько зацікавився проектом і дав згоду на участь. Під час проведення інтерв’ю, респондент давав відповіді з ентузіазмом та зацікавленістю. Було видно, що він має бажання поділитеся інформацією. Навіть коли закінчилось інтерв’ю, батько продовжував розповідати про своє дитяче життя.

Під час відповідей на запитання, емоційний стан респондента постійно змінювався, в залежності теми розповіді: з захопленням, з ностальгією, із засмученням, дуже емоційно.

На 9 хвилині інтерв’ю, розповідь була перервана телефонним дзвінком.

Тривалість перерви – 1 хв. 48 с.

Респондент відповідав на запитання  місцевим суржиком. Транскрипція повністю  збережена.

Автобіографічні дані

Я, Петровський Дмитро Анатолійович, народився 27 червня 1974 року в селі Аполлонівка, Солонянського району, Дніпропетровської області, в сім’ї токаря і бухгалтера. Батько Петровський Анатолій Андрійович 1951 року народження, мати Петровська Ольга Миколаївна 1954року народження.

У 1981 році пішов в 1 клас Аполлонівської восьмирічної школи в селі Аполлонівка. У 1989 році закінчив її. А потім 9 і 10 клас навчався в Солонянська СЗШ№1.

Після закінчення школи у липні 1991 року почав працювати учеником токаря в Солонянському ремонтно-транспортному підприємстві . У 1997 вступив на заочне навчання в технікум електрофікації Дніпропетровського державного аграрного університету . Під час навчання неодноразово брав участь у різних наукових конференціях, та проходив практику на території підприємства де працював, а саме ЗАО «Солонянський Агротехсервіс». Після закінчення технікуму  отримав розряд молодшого спеціаліста – електрика і підвищив свою кваліфікацію до токаряшліфувальника 5 розряду. З квітня 2011 року і по сьогоднішній час, є приватним підприємцем.

Ні я, ні мої родичі судимостей не маємо.

З 2001 року одружений з Петровською Світланою Михайлівною 1981 року народження, домогосподарка. Ми маємо 2 дітей: доньку Оксану 18 років та сина Руслана 15 років. Донька навчається в Національному технічному університеті «Дніпровська політехніка» за спеціальністю публічне управління та адміністрування. Син навчається в КЗО «Солонянське НВО»

Я та моя сім’я за активний спосіб життя.  Усі займаємося спортом. Син займається важкою атлетикою.

Домашня адреса: вул. Соборна 50 селище.Солоне, Дніпроперовська обл.

Есе

Науковцями доведено, що людська пам’ять містить подвійну інформацію: фактологічну і оцінювальну, відображаючи історичну реальність у тому вигляді, у якому вона «переломилася» в свідомості очевидців. У спогадах людей історична подія передається через суб’єктивне сприйняття і виражається через уявлення, думки, почуття оповідача, що можна назвати «людським змістом» історичних подій.

Вивчаючи період 1980 – 1990-х років історії України за шкільними підручниками, ми зустрічаємо безліч прикладів, що ґрунтуються на історичних документах, статистичних даних та інших офіційних джерелах, про низький життєвий рівень населення, застій в економіці, тоталітарну політичну систему. Виникають в уяві картини жахливого, депресивного становища людей у цьому суспільстві. Але спілкуючись із живими свідками тих часів, дивує позитивна інтерпретація подій, в яких вони були активними учасниками. У їх спогадах відчувається ностальгія. Такий певний інформаційний дисонанс спонукав мене дослідити цю проблему через інтерв’ю з батьком. Саме можливість порівняння умов шкільного навчання батька і сучасних визначила тему інтерв’ю.

У пам’яті респондента закарбувався позитивний образ тієї епохи («не погана для простого народу»). При цьому, в інтерв’ю оцінювально – позитивне емоційне сприйняття історичної реальності поєднується з фактами, які свідчать про існування тотального контролю з боку держави, обмеження розвитку особистості, дефіцитом предметів першої необхідності. Причина такого протиріччя, на наш погляд, полягає в суб’єктивній реконструкції минулого.

У 1970 – 1980-х роках у Радянському Союзі була створена штучна система ілюзорного щастя. Життєвий досвід минулих поколінь у радянській системі – батьків, дідів, сформував ментальний страх за майбутнє. Тому, мінімальний набір життєво – необхідних ресурсів, які в 1970 – 1980-х роках гарантувала держава, створювало ілюзію достатку і щасливого життя. Респондент зазначає, що тим групам населення, які працювали було забезпечено стабільне існування і «хто даже не робив» отримували від держави соціальні пільги, одяг, продукти харчування. Поліпшення життєвих умов сприймалося людьми як «подарунок» держави і викликало почуття подяки і боргу перед нею. Респондент дуже емоційно відзначав: «Це все надо було понімать, що вся страна – це колектів, вона старається, работає на для». Люди не помічали убогі умови життя. У інтерв’ю впевнено стверджується, що «дефіцита не було», «раньше, коли батьки були молоді дефіцит був». Але в пам’яті респондента спливають спогади про продукти низької якості, відсутність вибору товарів, брудні та смердючі магазини, про господарське мило і шкільні коридори, що пахли хлоркою, відсутність нормальних доріг і грязюка, якою ходили люди. Суб’єктивізм «людського виміру» минулих подій наочно проявляється при оцінці причин порожніх прилавків. Так, відсутність вибору одягу в магазинах респондент пояснює рівнем виховання: «А ми, ну, не настільки були балувані, що було те і носили, ми й не знали, що таке є вобще».

Ключовою ланкою в цій системі стала школа як інструмент формування «радянського громадянина» – слухняного виконавця волі держави. Респондент зазначає, що основним важелем здійснення цієї стратегії був тотальний контроль. «Контроль був серйозний, вчителя відносились відповідально до роботи, бо їх тож контролювали». Обов’язковим було носіння шкільної форми («була строга коричнева, і однакові ми як курчата були»). Не менш жорсткий контроль був і з боку батьків. Шкільна виховна робота базувалася на системі покарань, яка в сучасній педагогіці розглядається як булінг: «писали виговори, на лінейках пісочіли, визивали батьків, позбавляли галстуків піонерських». Але респондент вважає, що це було справедливо, дієво і забезпечувало «реальную дисциплину».

Важливим елементом виховної роботи в школі була участь в суспільно-корисній праці. Учні регулярно збирали макулатуру, металобрухт, залучалися до збору врожаю (кукурудзу, буряк і т.д.). За прикладом дорослих, між класами розгорталися соціалістичні змагання. Переможці отримували моральне заохочення: грамоти, «хвалили всяческі». Моральне заохочення робило дітей щасливими. Навіть через багато років респондент згадував ці заходи з блиском в очах. При цьому, ці заходи носили характер колективного виховання, а не реальної допомоги державі. Респондент вказує на акти масової безгосподарності державних підприємств, які викидали металобрухт на звалища.

Позитивні емоції у респондента викликали спогади про заняття спортом і участь у музичному ансамблі. Але сучасну молодь навряд чи задовольнили  б умови, в яких проводилися ці заняття. Спортивний зал був обладнаний лише тим, що вчитель зміг дістати по різних організаціях. Музичних інструментів у школі не було, тому доводилося ходити вчитися грати за два кілометри в «зону» – колонію суворого режиму.

Суспільне життя в школі і країні було надзвичайно заідеологізоване. Всі учні повинні були вступати в комуністичні молодіжні організації (піонерську і комсомольську). Вчителі та чергові суворо стежили за наявністю знаків приналежності до цих організацій (червоних галстуків і комсомольських значків). Всі свята проходили під гаслами комуністичної партії («Як тіки празнік так сразу і тематіка все на комсомолі завернуте»). Перед початком дискотек організовували зустрічі з ветеранами, проводили бесіди про війну, революцію та інше. Танці проводили «під строгим надзором».  Телевізор приймав всього три програми, які до самої ночі («часов до 10 -11») розповідали про успіхи будівництва соціалізму в СРСР. Репертуар вокально-інструментальних ансамблів жорстко регламентувався і складався з десятка пісень, які можна було виконувати на святах 1 травня (Свято солідарності трудящих) та 9 травня (День Перемоги). Навіть спортивні змагання проводилися під військово-патріотичними гаслами («участвіє і патріотизм було главним»). Не всі витримували тиск системи. В інтерв’ю сумно згадується вчитель фізкультури, який вкладав душу в роботу, але не витримавши умови роботи  спився ( «жалко його бо потом сломило його»).

В інтерв’ю зустрічається досить багато свідчень, які вказують на низьку ефективність комуністичної пропаганди, формалізм в її проведенні. Не всі учні прагнули стати членами молодіжних комуністичних організацій («дітям було все одно на ті всі організації») та вступали в них примусово. Піонерські галстуки носили пом’ятими або просто в кишенях. «Носиш цей галстук носиш хтось фиркає, хтось чмихка, ну і сам потом в оцій толпі не знаєш як краще». Телепередачі, які прославляли досягнення соціалізму, дивитися не любили («не було толком що дивиться»).

Таким чином, розглянуте інтерв’ю містить фактологічну та оцінювальну інформацію, які часто вступають в суперечність одна з одною. Причина такого дисонансу, ймовірно, полягає в суб’єктивізмі «заломлення» історичних реальностей у свідомості людей.

Транскрипція (розшифрування) інтерв’ю. 

(Петровський Руслан): Скільки днів на тиждень ви навчалися. Скільки уроків на день було в школі. О котрій годині закінчувалось навчання?

(Петровський Дмитро): Навчання було суворим, шість днів на тиждень. Субота була навчальна і прогулять уроки в цей день було набагато важче ніж в інші дні, за суботами слідкували. Вчителі, в кінці навчального тижня писали в щоденниках якісь дорікання, або похвалу, а батьки мали прочитати і підписатися, а вдома потім або похвалить або наругать. Контроль був серйозний, вчителя відносились відповідально до роботи, бо їх тоже контролювали. З учительом не можна було так просто спілкуватися, як з другом, це була особа вища, навіть якщо ви в дружніх стосунках однако, нада було держать сноровку.

(П.Р): Чи прогулювали ви уроки? 

(П.Д): (з ностальгією)В старших класах свідомо прогулював (посміхаючись) бачивши, що це не отразиться на навчанні, а в цілому старався досиджувати всі уроки. Но коли була возможность то тікав, тоді в 80-ті була реальна дисципліна, так просто як зараз не втікали.

(П.Р): Які покарання за порушення навчального процесу існували в школі?  ( задзвонив телефон, переривання запису в зв’язку з розмовою) Тайм-код: 1хв.48с (П.Д): (прищурив очі згадуючи) Писали виговори, на лінейках пісочіли, визивали батьків і в директорську і в учительську, позбавляли галстуків піонерських

 (П.Р): Як працювала шкільна їдальня? (меню, ціни, буфет, якість)

(П.Д): Не знаю як в других, а в нас була класна.  Смачно готували,  як по домашньому,  не просто звичайні кампоти, не просто чай магазинний,  а малинові вєточки додавали. Бачиш заварка плаває і рядом веточки. Коли ми дежурили в столовій, то бачили, як готовлять, то всього різного добавляють, потом дома просиш такого зготовить, а батьки й не знають шо та як. А ціни смішні кусок хліба – 1 копійка, а котлета кажеться – 7 . Я на 25 копійок наїдався досита. А чай вообще (з якимось неповторним захопленням)безплатний був ставиш стакан бабка з буфета наливає, а він гарячій, вкусний, а потом вже й зробили платним. Курабьє було там копійок 10-12, но мені не нравилось, а дівчата прямо пищали коли пригощав. От мене добивало, шо всім давали гроші мені так рубль, комусь 50 копійок , а були такі шо і по 10 рублів носили,  но ті хто був з обєспеченних, даже заможніх сімей не мали. Вони постоянно в займи брали, в мене був один такий друг та я і не переживав за гроші ділився завжди, но батьки йому постійно казали щоб, вчився сам зароблять, а для нас це трохи дико було.

(П.Р.): Чи контролювали батьки ваше навчання в школі і як? Допомагали з навчанням?

(П.Д): Ну в молодших класах ще помагали, бо понімали, а в старших шо ти там розбереш оті формули всі, як запустив уроки то батьки вже не могли пояснить, приходилось брать дисципліною того ж і заставляли вчить. Хто ходив на уроки і нормально себе вів, шось писав той мав 3-4 . Я старався присутствувать, но не всігда писав і відповідав лінувався.

(П.Р.): Які масові заходи проводились в школі?  

(П.Д) (перехід від більш такого піднесеного настрою до нейтрального): Всі свята чітко по календарю, приходе так октябирська революція – лінейка, слова роздають, меншим менші вірші, більшим більші – крутіші, знамя красне, салюти піонерські, іде ото піонер-вожатий. Вжух- руку підніма! І ти тож вжух – піднімаєш і така атмосфера. Заінтєрісованость була деяким от по барабану, а деякі прям старались здать присягу, получіть галстук, як поощереніє. Ну це приятно було, всі старались приуспіть, здать оці нормативи всі. Ну понятно, шо ті хто були отлічніками, то були і вєдущіми комсомольцами, піонерами.

(П.Р): А розкажи, будь ласка, за такі організації як жовтенята, піонери, комсомол. Чи було обов’язковим у них вступати, приймати участь? В яких дитячих організаціях ви брали участь. Чи можна було відмовитись?

(П.Д): Залежно від того в якій сім’ї була дитина, в основному всі старались  робить те, шо кажуть. В тих сім’ях де батькам було все одно на дітей, дітям було все одно на ті всі організації, ходили з тим значком, з тим галстуком жмаканим, (в карманах носили) ото одівали на вимогу вчителів або дежурні дуже  заставляли галстуки носить. Для деяких, воспитаних, де сім’ї були нормальні  діти старались  лучшими буть, получіть той галстук, парбелет, значок комсомольський, норми ГТО здать (нормативи) і в мене є такий квиточок і значочок.

(П.Р.): Які емоції ви відчували від участі у дитячо-юнацьких організаціях? (П.Д): (дуже емоційно і піднесено): Це все нада було понімать, шо вся страна – це колектив, вона старається, работа на себе і на майбутнє . Потом уже сміялись і багато хто не понімав цього, носиш цей галстук носиш, не понятно зачем… Хтось ото фиркає, хтось чмихка, ну і сам потом в оцій толпі не знаєш, як краще. Вже коли взрослішими були, начали все це ігнорить, в страні начінався застой на комунізм/соціалізм стали забивать. Ну бо  це все з гори йшло, у верхах начався розвал, як риба, шо гніє з голови так само, начали чудить, доходи приписувать, отчітувать всякі кошти, наче все ідеально і все зроблено но, а фактично цього не було. Началась розруха деградували вони, ідею потіряли, хотя ідея мені кажиться, була й непогана, для простого народа. Короче той хто даже не робив, або не міг, він свій мінімум мав, а якшо не мав то його общество підтримувало. Йому

предоставлялись соціальні якісь пільги і одітий і в теплі тіки нада було стараться . Були в школі сім’ї такі, шо вони вообще занепали, так до них додому ходили, брали під козирьок, піклувались, провідували, в основному старші класи  вони ж побачили, як живуть бідні і старались не опуститься до такого, це був опит для дітей.

(П.Р.): Чи долучали учнів до суспільно-корисної праці? (прибирання в школі, суботники, допомога колгоспам, збір макулатури, металобрухту)?

(П.Д) (очі поблискували від спогадів): Постоянно і багато, мукулатура требувалась постоянно. Оце, як світло економить – лишній раз лампочку не включать, воду – лишній раз кран не сильно откривать, так само бумагу не викидувать, не палить, все в кучу і нести до школи. Школа в свою чергу собравши хорошу кучу мала, то якихось книжичок, то ще чогось.  Ну діти хто приносив того й хвалили, усіляко заохочували, даже глаза закривали, якщо десь оцінки погані були піднімали. Потом в кінці року літо, тепло уже, грязюки нема, можна було металолом збирати, даже класом всім ми ходили. Така без хазяйственість була, шо трактора де їздили, там  і болти валялись отпавші, десь колесо міняли – оставили  з ободом  старим. Той обод лежить, ніхто його не трога, він десь кілограм 30 важив, забираєм,  а ризину тож забирали, її як бумагу принімали. Вобщем: і проволка, і залізячки усілякі собирали, наш клас  десь кілограм 500 ото насобирував. (з захватом і піднесенням в інтонації)   Приставляєш, по вулицям пройшлись, по мєлочі собрали цілих пів тони, потому шо раніше, не було такого ажиотажа на цей металолом. Його скрізь було валом : і проволка,  і алюмінька, і мідна. Ідеш по вулиці, без асвальта, даже камінням не посипано і в грунтові можна було проволки, жерстини, болти находить на обочинах і скрізь вобщем . А так і осінню, і весною, і в кінці літа приглашали на поля, осінню кукурузу, буряки в відра і на прицеп грузили. Там записувала скіки ми собрали, а школі от цього плюс. А літом чи на канікулах ходили всі на прополку, це щіталось практика, а хто ще міг і літом записувалися з бабами, дідами. Ціле літо проходить, а потом в кінці платили 120-200 рублів. Потом, осінню, на лінійці, зачитували, ці діти отходили на колхозні труди і получають такі то деньги. Хоча це були не такі уж і великі гроші там колхозники по 300-400 рублів в місяць отримували, а дітям ото скіки.

(П.Р.): Які яскраві спогади про школу (позитивні чи негативні) залишились у вас про шкільне життя.

(П.Д): Спотрзал – багато я ходив, займався після уроків, вчив не вчив, а на трєніровку, а ж бігом, бо фізрук зацікавим оце він був після Авганістана – Ткач Юрій Петрович (видихнув із жалем). Жалко його, бо потом зламало його, но перші роки поки я вчівся, це такий був патріот, шо він понастягував всіх видів і гирь і гантель і штанг, там подогаварювався, мати, груші, там боксерські рукавиці , на організаціям збирав всякі приспособи і беспоковся возить нас на соревнованія. То ми самбісти готове нас, тут по вольній борьбі ну він нас бистро готове об’ясняє, получаєм ми погриві, хто виграв, хто програв, понабивали ми і нас. (з посмішкою) Но це велика школа жизні – це як в армії отслужив! (захопленням) Тут гирьовий спорт, він готове, хто підходить, хто ні но я їздив. Кароче вигравав, не вигравав бувало між стариків в легшом вєсі, займав перші місця, бо легше мене не було дали перше місце. В школі на лінійці хвала і шана, а шо я, я довольний. Участь і патріотизм було главним. Він часто питав який запах самий приятний ніхто не міг відповісти, а це був запах спортзала ,  ну нас це всіх підняло морально і духовно.

(П.Р.): Як ви проводили час після закінчення уроків?

(П.Д): На музикалку ходили, ну як, у нас не було хорошого образованого учителя, керівника, а нам хотілось, і ми ходили короче от учережденія, от зони, і от там була група старших нам  розрішати старі інструменти,брать.  Ми ото в чотирьох в п’ятьох, збиралися грали хтось, уходив хтось приходив, мінялись. Всі учили пісні, знали ото штук десять, і то тільки ті які дозволяли, на празніки 1 мая 9 мая ще якісь, виступали. Вобщем виступали то старші, а от коли вони устали, або пішли випивать, грали ми, або в переривах. Не скільки виступленія запомнились, а скільки самі репетиції, ота атмосфера. Правда не було доріг нормальних і грязь но якось ходили по 2 км за ідею ходили це важно було.

(П.Р.): Культ радянських фільмів та кінокомедій і досі між нами, багато хто говорить цитати з тих фільмів. Який фільм вам найбільше подобався? Чи часто ви дивились такі фільми? Чи ходили до кінотеатру?

(П.Д): Ну дома було всього три програми і то там новості і то вони часов до 10-11 вечора . Короче не було толком шо дивиться то колективно ходили в клуб фільми, мультики дивились 10-15 копійок, для дітей по 5 потом  потім вже підняли ціну. Помню клас 2-3 в клуб на мультики всі сходились ну вобщем дома перед теліком так не посмієшся. В клубі коли 100-50 чоловік та ще й купляєш білет разом з тобою мужики, старі і молоді, а збоку бабулька сиділа(сміється) в неї  під столом вино, стаканчик 20 копійок  і мужик бере білетік потім стаканчік…  Гурцик випив і заходе прям в откриту наквасились і ржуть і оцей сміх поєднує додому йдеш в тебе грудь болить ребра болять от того шо на всю глотку насміявся(з ностальгією). А як «Острів циклопів» дивились щас він вже не страшний а тоді як вийшов то такий ужастік був я тобі кажу. Зімні шапки отак прям в залі розвязували зверхку за вуха натягували до плечей шоб не бачіть того циклопа він там махав кулаками лахматими. Ужаси були у людей був психічний переляк багато хто казав шо не піде до расвета з клуба пока сонце не встане ну воспреімчівость була не то шо щас, щас уже так попривикали а от раньше було інтересно весь прикол в том шо нове.

(П.Р.): Сьогодні серед молоді популярні нічні клуби. Є тематичні такі як «Дискотека 80 – 90». Якими були дискотеки вашої юності? Чи були нічні клуби?

(П.Д): Як тіки празнік так сразу і тематіка все на комсомолі завернуте ну і усе ото про войну про революцію вспоминали про дідів бабів шо вони хотіли краще майбутнє для нас. Во! Ну а після торжества включали касетку і танці тихенько під строгим надзором шоб не чудили не громко хто хотів позажиматься той находив возможность но воспітніє було друге шо сильно руки не розпускали. В школі після уроків діскатеки старші класи устраювали для всіх хтось готове касети з музикой на разні вкуси ілі один клас устраював для себе в старших класах було часто кажді виходні джали  шоб погулять так хорошо.

(П.Р.): Чи мали Ви кишенькові гроші? Якщо так, то де ви їх брали і на що витрачали? 

(П.Д): Коли трохи старшим став то кролів розводив шкури вичіняв і продавав, а коли меншим був то при школі був заготовчій пункт. Лікарських трав і ото кажуть насобирать любистка там якогось чі подорожника то прям клюнками носив а вони потом перебирали мили сушили пакували. Нам ото трохи грошей отстьогували но в основном батьки давали.

(П.Р.): Саме ваше дитинство та юність припадає на 1980 – 1990 роки, розкажіть, будь ласка, трішки про одяг, про моду, в що було модно одягатись?

(П.Д): Ну дефіцита не було я не застав джинсів хватало і курточки джинсові  і пальоні і настоящі або кожані  а ще курточки балонові з набитими вишивками пьострими ярке, раніше коли батьки були молоді девіцит був. А ми ну не настіки були балувані шо було те і носили ми й не знали шо таке є вобще на селі сильно не розукрашувались ото городські поприїжають пацани там наворочєні

 (П.Р.): Чи була єдина шкільна форма? Чи існувала шкільна мода? Одяг. Зачіски.

(П.Д): Причоски як і щас лисих менше з лисих сміялись а щас наоборот. Форма була строга коричнева і однакові, ми як курчата були.

(П.Р.): А що про засоби гігієни? Які у вас були тоді ,скільки коштували та чи вистачало цього?

(П.Д): Було я не скажу шо такого вибору багато було но були штук 5 різних паст а мені і одного хватало на шо не замарачуваться, мила хватало в школі хазяйствіне і хлоркой все пахло чістота була превише всього.

(П.Р.): Які солодощі, чи інші «добрики» вам купували батьки?

(П.Д): Я як любив пряники з глазурі так і люблю, морожино було не таким вкусним як дешевим. Халва не така як щас там було більше семочок якогось лушпиння прям олією пахла і хранилась недовго. Вибор був менше все госудорствіне но в магазінах було грязно рибой воняло бо не було пакетів і пакували в бум агу, а десь в 90 появились перші пакети.

(П.Р.): Чи була у Вас Кока кола, чи якась інша альтернатива цьому напою? (П.Д): Я свою перше колу попробував коли тьотка з моря привезла ото був вкус ото я запомнив! Вже на началі 90 позавозили жувачки і т д коли перестройка була позавозили всього валом і пепсі колу і фанти всякі слабоалкоголки бренді –кола, сигарети но особенно много булло оце 91-93 год було валом може в городі сначала більше було а до села поки дошло…

Запитання використанні під час інтерв’ю (опитувальник)

  1. Скільки днів на тиждень ви навчалися. Скільки уроків на день було в школі. О котрій годині закінчувалось навчання?
  2. Чи прогулювали ви уроки?
  3. Які покарання за порушення навчального процесу існували в школі?
  4. Як працювала шкільна їдальня? (меню, ціни, буфет, якість)
  5. Чи контролювали батьки ваше навчання в школі і як? Допомагали з навчанням?
  6. Які масові заходи проводились в школі?
  7. А розкажи, будь ласка, за такі організації як жовтенята, піонери, комсомол. Чи було обов’язковим у них вступати, приймати участь? В яких дитячих організаціях ви брали участь. Чи можна було відмовитись?
  8. Які емоції ви відчували від участі у дитячо-юнацьких організаціях?
  9. Чи долучали учнів до суспільно-корисної праці? ( прибирання в школі, суботники, допомога колгоспам, збір макулатури, металобрухту)?
  10. Які яскраві спогади про школу (позитивні чи негативні) залишились у вас про шкільне життя. ?
  11. Як ви проводили час після закінчення уроків?
  12. Культ радянських фільмів та кінокомедій і досі між нами, багато хто говорить цитати з тих фільмів. Який фільм вам найбільше подобався? Чи часто ви дивились такі фільми? Чи ходили до кінотеатру?
  13. Сьогодні серед молоді популярні нічні клуби. Є тематичні такі як «Дискотека 80 – 90». Якими були дискотеки вашої юності? Чи були нічні клуби?
  14. Чи мали ви кишенькові гроші? Якщо так, то де ви їх брали і на що витрачали?
  15. Саме ваше дитинство та юність припадає на 1980-1990 роки розкажіть, будь ласка, трішки про одяг, про моду, в що було модно одягатись?
  16. Чи була єдина шкільна форма? Чи існувала шкільна мода? Одяг. Зачіски.
  17. А що про засоби гігієни? Які у вас були тоді ,скільки коштували та чи вистачало цього?
  18. Які солодощі, чи інші «добрики» вам купували батьки?
  19. Чи була у Вас Кока кола, чи якась інша альтернатива цьому напою?

Додаток А

Проведення інтерв’ю з Петровським Дмитром Анатолійовичем

Додаток Б

Дозвільні документи на використання персональних даних респондента

Додаток В

Дозвілля молоді після уроків

Додаток Д

Шкільні свята